Петя К.
Безнадежность Яркие огни светят из окна-
поздно,
Знаю что не спиш и сейчас одна-
дома
Улицы пусты,в голове мечты,
А в руках цветы-их любила ты-
розы.
Радость первых встреч,не желает сжечь-
память.
И тупая боль,что ушла любовь
ранит.
Приступы тоски,режут на куски-
части.
Сколько лет прошло,так и не нашел-
счастья.
Хочеться зайти и сказать:Прости!
КАЮСЬ!
Без тебя одной,я как сам не свой
маюсь!
И в душе моей,нету светлых дней-
пусто,
И живу во тьме,будто бы во сне-
грусном.
Желтый листопад-осени парад-
кружит.
Скоро снег пойдет,правратяться в лед-
лужи.
Стрелки на часах,отбивают такт-
жизни.
Звезд холодный свет и один ответ:
ЛИШНИЙ...
********************************
ВЗОРВАНЫ МОСТЫ,
Какое счастье быть с тобой...
КАКОЕ СЧАСТЬЕ БЫТЬ С ТОБОЙ,
КАКОЕ СЧАСТЬЕ РЯДОМ БЫТЬ,
КАКОЕ СЧАСТЬЕ ВИДЕТЬ МИР,
КАКОЕ СЧАСТЬЕ ВМЕСТЕ ЖИТЬ
И СТОЯТ КРЕСТЫ,
НА ДОРОГЕ ТОЙ,
ГДЕ ЦВЕЛА ЛЮБОВЬ,
ЛЕПЕСТКАМИ РОЗ-
АЛЫМИ КАК КРОВЬ,
ИЗ НАДЕЖД И ГРЕЗ,-
НЕ ВЕРНУТЬ ИХ ВНОВЬ.
СМОТРЕТЬ В ЧУДЕСНЫЕ ГЛАЗА,
В КОТОРЫХ РАДОСТЬ И ЛЮБОВЬ,
И БЛАГОДАРНОСТЬ НЕБЕСАМ.
ДЕРЖАТЬ В РУКЕ ТВОЮ ЛАДОНЬ,
О ЧУВСТВАХ НЕЖНЫХ ГОВОРИТЬ,
ЛОВИТЬ ГУБАМИ СЛАДКИЙ СТОН.
ГДЕ СНОВА ВМЕСТЕ Я И ТЫ -
ПЬЕМ "ЖИЗНИ КРЕПКИЙ ЭЛИКСИР"
И ВСЕ СБЫВАЮТЬСЯ МЕЧТЫ.
И БОЛЬШЕ НЕ "СХОДИТЬ С УМА",
ЗА ВСЕ СУДЬБУ БЛАГОДАРИТЬ,-
ЗА ТО ЧТО КОНЧИЛАСЬ "ЗИМА".
Якби в цьому світі збувались бажання,
Ти кохання мого життя.
ТИ КОХАННЯ МОГО ЖИТТЯ!
ТВОЇ ОЧІ-ТО ЦІЛИЙ СВІТ!
Я ПРОЖИВ БИ УСЕ ЖИТТЯ,
МОРЕ ЧИСТИХ СОЛОНИХ СЛІЗ,
І ВІД ЦЬОГО ДУША БОЛИТЬ!
МОЙ ГРЕХ
Когда уйду,с последним вздохом,
На Суд,в котором нет обмана-
И пред лицом ЕГО отвечу:
Прости меня Отец Наш Вечный,
Ты помниш что со мною было?-
Чтоб дал уйти,забыть навеки,
Что в мире хуже может быть
Любить и ждать,и ждать чего-то,
А сердцу хочеться прийти,
И жадно,страстно целовать,
Лишь об одной тебе мечтаю,
Что был я к встрече неготов,
Как я устал от этой муки,
То зажадав би,щоб на світанні,
Як над горами заграють трембіти,
Розправити крила і полетіти...
Пташкою сісти на підвіконня
І милуватись,як із просоння,
Очі свої ховаєш від сонця,
Що зазирає у спальні в віконце,
Очі,що душу мою зчарували,
Серце розбили і спокій забрали.
САМА КРАЩА-ЧАРІВНА ЖІНКА!
В ГРУДЯХ СЕРЦЯ ГУЧНЕ БИТТЯ,
ЯК ТВІЙ ГОЛОС ЛУНАЄ ДЗВІНКО!
ЩИРА ПОСМІШКА-СОНЦЕ ЯСНЕ!
НІЖНІ ГУБИ-ТО КВІТІВ ЦВІТ,-
ТИ ЦАРІВНА МОЯ ПРЕКРАСНА!
ІЗ ТОБОЮ:У ЩАСТІ Й ГОРІ-
ТА НЕМАЄ ВЖЕ ВОРОТТЯ,
ПОМІЖ НАМИ БЕЗКРАЙНЄ МОРЕ!
І ХОЛОДНИХ НОЧЕЙ БЕЗСОННИХ,
НЕДОВІРИ ПОХМУРІЙ ЛІС,
І СТРАЖДАНЬ ГЛИБОЧІНЬ БЕЗДОННА.
ТАК ВІД МУК НЕЗЕМНИХ ПАЛАЄ!
ПОВЕРНУТИ ХОЧА Б НА МИТЬ,
ТЕ ЧОГО ВОНА ТАК БАЖАЄ...
В мир неизведанный,иной,
И там предстанет перед Богом,
Моя душа на Суд Святой.
открыто все как на лодони,
"кривить душою" там не стану-
ОН знает все,и все ОН помнит.
Прости Отец,что этой встрече,
Сегодня я совсем не рад!
Да,грешен!И не сожалею!
Прошу,возьми же поскорее,
Отправь меня в кромешный АД!
За то что жизни бесконечной,
Я предпочел любовь земную-
Я и сейчас по ней тоскую...
Как часто покидали силы,
Как я метался, изнывал,
Тебя просил и умолял:
Не мучить больше человека,
Не заставлять ее рыдать,
И так же как и сам страдать???
того что испытал при жизни,
знать что в судьбе ее ты лишний,
и в безнадежности любить?
Работа-дом,и дом-работа,
И так проходят год за годом
Все по прямой,без поворотов.
Сказать:Любимая!Прости!
Отбросив страхи и сомненья,
Упасть пред нею на колени,
И безконечно повторять:
Люблю!Люблю!Люблю!Люблю!
Одной тобою я живу!
И наши встречи вспоминаю!
Их часто в снах ночами вижу...
Кляну себя и ненавижу!
И удержать никак не смог,
Что от любви бежал как волк
Бежит от стаи гончих псов...
От горькой,тягостной разлуки!
И вот стою перед ТОБОЙ,
Наказанный самим собой,
Наполнен болью через край
И не прошусь в цветущий рай!!!!
Он нежно с грустью улыбнеться,
Как МАТЬ,как на закате солнце,
Отправит в вечное забвенье,
И прекратит мои мученья....
С Эдемских солнечных полей;
Среди аллей дворцов царей;
В дремучих северных лесах;
В висящих греческих садах;
В восточных красочных горах
Где БУДДЕ молиться монах,
На долгие часы застыв,
На бренный мир глаза закрыв;
В оазисах,среди песков;
Под пальмами средь облаков,
Где все так просто и легко,
Где Кришну с Вишну пьют коров,
Своих хмельное молоко;
На неизвестных берегах;
На неоткрытых островах;
В глубинах голубых морей;
В долинах сумрачных теней;
Среди галактик и миров;
И сказочных волшебных снов -
Хочу собрать букет цветов,
И подарить букетик ТОЙ,
Что все затмила красотой
В душе измученной,уставшей,
От боли и жестокой фальши,
Что научила просто жить-
Не просто жить,а жизнь любить,
И этой жизни отдаваться,
И просто весело смеяться,
Всем целым,сущностью своей-
За все я благодарен ЕЙ!!!
krikun-nn@ukr.net





