Добро пожаловать!

“Ще один рік майже позаду…………РІк чекань, сподівань, надій, перемішаних із відчуттям сили і слабкості, любові і ненависті, байдужості і цікавості……….Рік 2011, яким би він не видавався на перший погляд- суперечливим, ніколи вже не повернеться! Він зникне разом із тим життям, яке було там- у 2011 році!! Рік 2011- такий ганебний і байдужий, що аж хочеться подолати в собі ці безсмертні частинки болю, знайти в собі сили іти далі…..Просто іти далі, незважаючи ні на що…Натішитися тим, що є, і нізащо його не відпустити.” Відчайдушна як ніколи, вона встала із ліжка і оглянула навкруги свою однокімнатну квартиру із подряпаними шпалерами та відчуттям сирості і сірості, яке, здавалося б, аж ніяк не може бути притаманним 21 столітті! Адже це вік безмежних можливостей, в якому нема місця от таким, як вона….Щирим та чесним! Справжнім! У неї досі у вухах дзвенять його слова: “ Ти справжня!” Але за цими словами пригадуються миті……..Ті, яких би краще ніколи не було. - Ти справжня, тому я не можу бути із тобою!
- Це не пояснення!- намагалась знову повторити дівчина,– хіба можуь нам завадити пусті слова наших знайомих, що ми не створені одне для одного, що ми різні! Так, різні! Але це ж не змінює ситуацію!
- Оленкко, вибач! – останні слова виринули із його уст , і затаїлися в її душі назавжди!
Присівши на краю ліжка, вона ніяк не могла збагнути, чому все закінчилося, чому із принцеси вона знову стала нікому не потрібною “попелюшкою”!?
Після тисячі “ чому” стає легше завжди…Особливо тоді, коли споглядаєш у вікно і бачиш там………знову ж таки ті самі “ чому ?” і “ навіщо?” , та тільки у інших, можливо, зовсім, чужих людей!
Здавалося б, отак би просиділа цілий день закутана у ковдру в цій вологій квартирі……….
Нікого не чекаючи і нічого не очікуючи від року, що наступає…….Це все так просто, реально….” Чудес не буває!”- знову подумала Олена і квапливо встала з ліжка, щоб одягнутися! Холодне повітря настільки охопило молоду дівчину, що вона одразу ж одягнулася якнайтепліше і попрямувала на кухню, щоб попити гарячої кави “ Експрессо”, якої б мало вистачити зовсім ненадовго. Та дівчина добре знала, що у холодильнику її чекає приємна несподіванка- торт із шампанським. Ще день тому вона мала зустрічати Новий рік із Андрієм та його друзями! А шампанське і торт купила для своїх рідних. Та її мама, Валентина Олексіївна, не поспішала повертатися із Ялти. Молодший брат, Микола, навчався у Київському університеті ( в майбутньому мав би стати програмістом), вирішив звичайно підкоряти цієї ночі столицю, а сестра, якій було 15 років, вже домовилась із своїми однокласниками. Отак то і жилося її останніх п`ять років………в сирості та самотності……. Ще за період навчання в університеті усе навколо здавалося настільки безхмарним і чудовим…А зараз лише пустота, в якій немає більш нічого. Знайомство із Андрієм повинно було б докорінно змінити її життя. Молодий, перспективний хлопець із заможної сім`ї, який обіцяв їй одружитися. Його прихильність до скромної дівчини Олени викликала велику заздрість у колі її подруг. Адже хто вона? Ніхто. Саме із ним вона відчувала себе потрібною, самодостатньою і улюбленницею долі. Вона була не із тих дівчат, які полювали на хлопців та лише шукали вигоду, але ж було очевидно, що це був єдиний шлях для її сім`ї у якусь стабільність! Ходила туди-сюди і родумувала над тим….над іншим! Та не було над чим роздумувати! От закінчиться цей рік, і вже завтра-післязавтра вона знову шукатиме роботу, і, можливо, усе зміниться! Попиваючи на кухні каву, дівчина ввімкнула ноутбук. Вконтакті як завжди, всі вітали одне одного, і Олена також долучилася до цієї приємної справи. Друзі онлайн- і перший у списку Андрій! У нього нова ава із іншою……і статус” Всіх із наступаючим Новим роком!Люблю свою кицюню!” Зрозуміло, що тепер його кицюня не Олена, а Юля- дочка друга його батька!
Такий самий статус, те ж саме матеріальне становище…..Вони знайомі із дитинства, а що могла йому запропонувати Олена? Пару метрів у сирій квартирці, свою скромність і не досвідченість у любовних справах? Ох, як багато………..Переглядаючи його нові фотографії, вона розуміла, що її спонукало бути із ним! Його привабливість, впевненість у собі, а головне –, що вони були тривалий час друзями і він міг розгледіти у ній свою “єдину”! Та вже розглянув, і розглядав він так не лише її одну. Що гірше - бути ще однією чи єдиною , останньою? Ні, краще бути ніким! Ніким для нього!” Але от потрібно тільки це зрозуміти. Дівчина підійшла до вікна і почала вдивлятися у далечінь. Хоча яка там могла бути столична далечінь? Лише багатоповерхівки, які приховували за собою справжню красу. Потрібно було щось робити! Але що? Оглянувши всю квартиру, вона розуміла, що розпочне із прибирання. І корисна справа, і допомагає забутися! Але ж сьогодні свято! Новий рік все-таки як не як! Прикрасити штучну ялинку, докупити гірлянд, ще щось смачненького на вечір! Для її самотності! По-моєму починає збуватися її давня мрія- пуста квартира, самотність і шампанське у нічному сяйві! Все так чудово….Та от тільки сценарій інший - неодинока, а самодостаттня, і не пуста квартира із обдертими шпалерами, а її власний прихисток, в якому меблі не пахнуть дешевизною, а квартира приваблює своїм гарним інтер'єром та затишною обстановкою. Але ні самодостатності,ні стабільності навіть тоді, коли вона одягає свій недавно куплений елегантний плащ сірого кольору, який вона придбала на збережені кошти, і вс е для того, щоб виглядати поряд із Андрієм не біднячкою якоюсь там, а справжньою леді! Хлопець пропонував її гроші і навіть хотів зробити передноворічний подарунок! ЇЇ подруги із нетерпінням чекали на передноворічний сюрприз, хоча вони не мали до нього абсолютно ніякого відношення!Та Олена дотримувалась принципово іншої позиції - ніяких дорогих подарунків, які були б не по кишені їй, і ніяких грошових купюр від її коханого Андрія! - Ти божевільна,- неодноразово повторювала Настя,- пацан дає тобі тисячу гривень на плаття на Новий рік і ще три тисячі на пальто! А ти відмовляєшся!»
- Оце так………Льолька, була б я на твоєму місці, я б із нього доларові купюри витягала!»- додала масла у вогонь Катя.
- Дівчата, ви не розумієте…….це принижує мою гідність! Він пропонує мені гроші, наче платить мені за те, що я із ним.
Ще два тижні тому Олена гордо про це заявляла, і тепер гірко жаліла про те, що хоча б не взяла від нього грошей і не купила собі сукню у «Глобусі» за 1000 грн. Але про що жаліти? Все-таки у неї є принципи!
В амурних справах вона була « юнцем», і це становило ще більшу проблему для їхніх стосунків. Маючи вже 25 років, вона і досі не зуміла навчитися флірту, кокеткуванню, а без цього дівчина ніяк у 21 столітті! Але зате вона справжня, горда, принципова, хоч і самотня та біднячка! Після ретельного прибирання на кухні, дівчина погодилась сама із собою, що все не так вже й погано! Поглянувши на годинник, із полегшенням здихнула. Була 11 година ранку!
« Ще встигну зробити все, що задумала! Новорічні пісеньки по м1 були гарним доповненням до її передсвяткового настрою! Телефонний дзвінок змусив задуматись « Хто б це міг бути?»
- Привіт, подруго! Як ти почуваєшся? Як твій настрій?,- розпочала тоскливо по телефону Настя.
- Привіт, Настю! Все добре! Дякую!
- Ой по- твоєму голосу так і не скажеш…….Слухай, я знаю, як тобі важко після розриву, та ще й перед Новим роком, та ти сильна! Я знаю- ти переживеш це все! У мене є ідея- хоча ми казали, що у клубі все замоволено, та ми із Катею якось знайдемо тобі квиточок! Має бути круто! Так що , подруго, нічого не плануй на Новорчну ніч! - Дякую, Льоль. Та я буду вдома. Нікуди не хочеться іти!
- Як це не хочеться? Ти ж будеш удома сама!
- Ні, не хвилюйся! Мама приїжджає, та і в малої плани змінились!
- Щось ти мутиш, Оленко! Я все-таки наполягаю, щоб ти була з нами! Розважишся, познайомишся із новими людьми! Це найкращі ліки від депресії! І взагалі, жоден козел не вартий того, щоб через нього паритись так, як ти!
- Я не парюсь! Чесно! Я буду вдома! З наступаючим!
Настя почула лише гудки. Кинувши телефон на ліжко, вона продовжувала приміряти свою сукню, яку придбала у « Глобусі».Важко зітхнувши, вона мовила до Каті:
- Не буде наша Алька Новий рік із нами зустрічати!
- Чому?- доволі скептично запитала Катя,- у неї інші плани?
- Які плани?- розсміялася Настя,- хіба у нашої Оленки можуть бути інші плани? Буде сидіти вдома.Мабуть, сама у Новий рік! Хоча сказала, що мама повертається із Ялти.
- Думаю,що це вигадка! Її мама, як мінімум, повернеться, 10 чи 11.
- Може, варто справді їй самій побути, все обдумати!
- Мужика її треба, а не все обдумати,- наполягла Катя.
- Може ти й права! Що, завалимось до неї десь о 22 год?
- Полюбому!
- Із шампанським!
В передчутті класного святкування Нового 2012 року, дівчата вибирали одяг, біжутерію, все до дрібниць, в чому було б якнайкраще зустрічати рік Дракона!
Тим часом Андрій ніяк не міг заспокоїтися. Те, що хвилювало його найбільше, було пов’язане із Оленою.
« Олена, Олена, Олена!»- звучало в його голові неодноразово! Але ж скільки у нього тих Олен? Ні, ні! Всі несправжні! А Олена інша! Вона своя, рідна. Хлопець зрозумів це ще тоді, коли познайомився із нею два роки тому. А що змінилося тепер? Батьки докулупали його настільки за їхні соціальні статуси, що він відмовився від неї в передноворічну ніч. «Потрібно готуватися до весілля! Чим швидше, тим краше! Такий партнер, як Анатолій Григорович, зараз дуже потрібний нашій компанії у такий нелегкий час для нас. Ти розумієш мене, синку? Лише заради добра та стабільності нашої сім’ї ти повинен розуміти, що Олена не зможе ніколи стати частинкою нашої сім'ї!» Після цих слів Андрій зрозумів для себе істинну, яка б ніколи не могла б змінитися. У нього та його батьків завжди буде своя правда! І тут як не старайся, та нічого не вдієш! Звичайно, хлопець міг би не звертати уваги на батьківську нелюбов до Олени, та він не міг би відмовитися від них, і розпочати все спочатку заради дівчини! Занадто багато було поставлено на карту. Зовім скоро він повинен був стати власником найбільшої будівельної компанії у Києві, а коли одружився б із Юлею, так ще й став би партнером закордонної компанії, якою володіє її батько. Він завжди визначався адекватністю та стриманістю у прийнятті рішень. І навіть наскільки б дорогою для нього була Олена, він ніколи б не проміняв свій бізнес і своє становище на своє кохання із нею.

Намагаючись себе виправдати, він ходив із одного кутка в інший куток кабінету, і не міг все-таки знайти виходу. Просто забути! Потрібно було просто забути все, що було між ними! Але як це зробити- це вже інша постановка проблеми! - Синку, радий тебе бачити!- розпочав батько із міцних обіймів сина,- то ви з Юлею на Новий рік у клуб їдете?
- Привіт, тату! Швидше за все, що у клуб. А що?
- Просто ми хотіли б із мамою більше часу проводити із твоєю майбутньо дружиною!
- Тату, у вас ще буде можливість! Тим більше, ви її і так добре знаєте! Ми ж із дитинства разом!
- Та так…..Але ж Новий рік- це як не як, сімейне свято!
Хлопець відчував страшенне напруження у присутності батька і думав лише про те, щоб найшвидше забратися звідси.
- Тату, ми з вами проведемо цілий день разом завтра 1 січня!- підійшовши до дверей, він додав:
- О…і можемо запросити батьків Юлі! Або ж ні- краще ви запросіть! З наступаючим тебе, тату!
- Але ж….зачекай!
Та Андрій вже був у ліфті, і на щастя, його ніщо не змусило повернутися!
Самовдоволений батько Андрія сидів у своєму директорському кріслі і ще більше тішився від того, що зовсім скоро розпочнеться новий період у його житті! Його партнером буде сам Анатолій Григорович! Що може буде кращим подарунком на Новий рік? Тим більше, у рік Дракона, у який народився сам Петро Анатолійович. Пригубивши бокал червоного вина, він почав квапливо шукати номер Анатолія Григоворича, щоб привітати того із наступаючим 2012 роком та запросити до них у гості завтра. У відповідь було лише « зайнято». - Нічого,- ми пізніше із тобою поспілкуємось,- мовив він чи до себе чи до невідомого об’єкта у мобільному і голосно розсміявся.
Схвильована мати Андрія, Залевська Анна Олександрівна, ніяк не могла придумати меню на завтрашній вечір, щоб справити таке як слід враження на батьків своєї невістки.
- Ні, Жанночко,- повторювала вона до особистого кухаря,- має бути щось ексклюзивне! Ти ж розумієш мене? Екзотичне чи що?
- Я розумію вас, але яка сае кухня! Можливо, китайська чи японська?
- Ні, ні, це все таке віджиле у часі.
Будучи жінкою м’якою за своїм характером і в усьому слухняною своєму чоловікові, за двадцять п’ять років спільного життя вона постійно закривала очі на його зради та його презирливе ставлення до неї. Завжди поміж людей вони виглядали найміцнішою парою, а от в реальому житті все було по-іншому! Ні любові, поваги, ласки вже давно не було! Кожен жив своїм життям. Вона всю свою увагу віддавала єдиній своїй дитині- Андрію! Та і Андрій дуже добре розумів свою матір і неодноразово навіть просив її про те, щоб вона розлучилася із батьком. Жінка 45 років ще досі не може забути їхню розмову тиждень тому: - Мамо, він же спить зі своєю секретаркою і про це знають всі! Ти ж заслуговуєш на щастя!
Після цих слів Анна задумалась, навіть думала усе змінити, але ж Новий рік! Щира віра у те, що одруження сина зблизить їх не покидало її до останнього! Тому жінка і цього разу вирішила закрити на це очі. Наближення свята надавало так багато надії і віри, що й годі було її шукати деінде. - Куди я без вас? Синку, ти і батько- це все, що є в моєму житті! Яким би він не був, все одно назавжди буде для мене найріднішою людиною! Тим більше, Новий рік скоро! Залишимо всі образи позаду!
Обдумуючи це все, жінка згадала пр Олену! Боляче було їй за бідну дівчинку, за таке рішення Петра! Але так буде краще!Він завжди знав, як краще!
Біля 17 години Олена закінчила своє прибирання, купила все необхідне для самотнього святкування, обдзвонила всіх знайомих і привітала з наступаючим Новим роком! У телефоній книзі висвічувався номер Андрія. Варто було натиснути кнопку і вона б, можливо, почула його голос! Взявши себе у руки, дівчина вимкнула мобільний , і під музичні композиції каналу м1 почала пркрашати ялинку. « Як у дитинстві,- згадувала дівчина,- тоді ми втрьох із Колькою та Василинкою обожнювали прикрашати ялинку! Як же нам було весело!»
Присівши біля ялинки на не зовсім новий килим на підлозі, дівчина згадувала все, що відбулося у 2012 році і голосно плакала, повторюючи все ж те саме « Чому?»
Впевнена….рішуча…нездоланна…….по тернистій…убогій як її життя, стежці, вона йшла до волі, до щастя………до безмежності, шукаючи своїй неволі пояснення…але пояснення не могло бути, бо вона стала підневільною назавжди……….Підневільною разом із ним, божевільною фанаткою свого щастя, якого вона не знатиме тепер, безпритульною мрійницею фатальності 21 століття, неадекватною дівчинкою у новорічну ніч, що бажала попрощатися з усім! Тихий звук телевізора, дзижчання чайника на кухні, тепле повітря від електронагрівача, що хоча б зігрівало її зовні, спокійний плач у подушку і шум салютів за вікном……..Це самотність……Це наближення свята, та тільки не для неї!Вона- звичайна! Звичайна! Потрібно із цим змиритися! Витирши сльози, вона знову ж таки зігрівала свою душу останньою ложкою « Експрессо».
І думала про те, як би прикрасити ялинку, щоб завтра брат і сестра були в захваті.
Для того, щоб знову себе заспокоїти, подзвонила матері.
- Донечко, яка я рада тебе чути! З Новим роком тебе доню! Що ти? Як ти там?
- Дякую, мамусю! Все добре! І тебе з наступаючим! Я тобі бажаю..бажаю.,- сльози знову підходили до очей,- бажаю щастя, мамо, і любові! Я тебе дуже люблю!
- Донь, чому ти плачеш? Що сталося? Через Андрія?
- Ти звідки знаєш?
Раптова тиша. Потім лише два слова:
- Це накраще!
- Але ж ……доню, а ти з ким святкуєш Новий рік?
- А…..я із подругами іду в клуб!
- Правильно! Бо я вже подумала, що ти вирішиш сама вдома сидіти!
- Ні, мам! Звичайно, що ні!
- Добре, доню, буду бігти! Я ще наберу тебе!
- Ок!Цілую.
« Звичайно, що сама,- подумала про себе дівчина! Піти у клуб, де неодноразово буває Андрій. І я не сумніваюсь, що цього разу він там буде із Юлею! Що ж я можу зробити? Лище побажати їм щастя та намагатися не з’являтися на їхньому шляху!” - Оленко, Оленко, моя Оленко,я дякую світові, що зустрів тебе!- хлопець нахилився і ніжно поцілував дівчину.,- ти справді незвичайна!
- Андрію, але я не знаю, я взагалі не готова до наших стосунків……….
- Хіба ж ти мало мене знаєш? Не один рік уже……..
- Так, але ж ми…….ми друзі,- якось невпевнено продовжувала вона.
- Я знаю тебе краще за усіх! Два роки дружби тільки сприяють тому, щоб ми були із тобою разом!
- А якщо ні?- швидко піднявшись із м’якого диванчика у його шикарній вітальні, вона підійшла до вікна і промовила тихо, наче боялась, щоб він почув:
- А якщо у нас нічого не вийде? Ми вміємо дружити, а чи зможемо ми бути більше ніж друзі…….
- Ти- моя!
Повернувши дівчину до себе, хлопець так поглянув її в очі, наче назирнув в її душу! Саме тоді дівчина зрозуміла, що це все! Дружба між ними можлива лише як між закоханими!
Три місяці тому такий відчайдушний крок здивував усіх його друзів, рідних , його « вічну» дівчину Юлю!
Три найщасливіші місяці в її житті….Незабутні миті щастя, любові, радості, відчуття, що ти комусь життєво необхідна, як повітря………
А тепер……ні дружби, ні кохання……..Втратити все в одну мить……….Та потрібно тільки не втратити себе!
Спостерігаючи на балконі за тим, як закохана пара грає у сніжки та насолоджується цією неперевершеною зимовою красою, Олена знову подумала про те, що це могла б бути вона з Андрієм!
« Все, досить! Досить! Я і сама можу влаштувати своє життя таким, як хочу! Без нього!»
Вже 20.00. «До Нового року залишилося чотири години,- продовжує свою мічну місію звук із телевізора- повідомляти про наближення свята!» Аннна Олександрівна споглядала на годинник і з нетерпінням чекала свого чоловіка. « Сьогодні він повинен це помітити. Мою нову зачіску, мою сукню, новий імідж! Потрібно в новому році все розпочати спочатку!» Та задоволення своїм зовнішнім виглядом зникло як тільки Петро Анатолійович ввійшов до будинку у компанії своєї секретарки та із бутилкою шампанського у руках! Анна не розпочала скандал, не остовпіла на місці, не кинулась у сентементи, а просто спокійно споглядала на свого законного чоловіка із ще однією коханкою. Якби молоденька кокетка не помітила присутності і не повідомила про це тихим шепатанням та хіхіканням на вушко Петру Анатолійовичу, то так би й не помітили її. - О..дружинонька, розпочав він,- хах…….гарно виглядаєш! З наступаючим тебе! Ми……. працювати у мій кабінет! Ти ж знаєш, для мене свят не буває!
- Знаю!- тихо мовила вона і опустила голову.
- От і добре! Розважайся, кохана, розважайся!- повівши секретарку у свій кабінет, вони гоосно лише посміювались.
- Тільки б не втратити себе!- мовила тихо до себе і попрямувала у свою кімнату.
За прихованою байдужістю та спокоєм приховувалось незрозуміле відчуття для самої ж Анни. Помста завжди є найкращою формою самовдоволення, і саме таким принципом керувалась жінка, коли набирала номер Анатолія Григоровича. Спокійна, виважена вона призначила йому зустріч за годину « на їхньому місці!»Ще замолоду він змусив юну тоді дівчину покинути все і втекти із ним у столицю, де згодом вона відчула цей смак столичного життя, спочатку такий гіркий для самої Анни. Він, а не Петро, був тією особливою людиною на все життя! Та знову ж таки саме і він розбив її юні мрії про вічне і щире кохання, обравши, як то кажуть, кандидатуру вигіднішу!Хоча доводилося їм зустрічатися часто, але ніщо не передвіщало повернення молодого пристрасного почуття між ними. Якби ж знав її чоловік, що насправді вона ніколи не належала йому,а була змушена « Грати роль покірної дружини!» Попиваючи мартіні у своїй спальні, зовсім випадково у дзеркалі навпроти вона побачила знайому собі постать безневинної юної дівчинки, яка була такою беззахисною та чужою у цьому світі! Та підійшовши ближче, помітила там нещасну жінку……яка потребувала лиш щастя та любові. Яскрава червона помада на її губах та декольте червоної довгої сукні надавало їй відкритості і спокусливості. Розуміючи, що вчинок, на який змушена піти жінка, суперечить усьому, в що вона вірила! Бажала повернути чоловіка, зблизитися із сином і нарешті стати щасливою жінкою, а отримала- байдужість, неповагу від людини, із якою ппрожила 25 років. Тому не варто про це думати зараз. Неподалік від кінотеатру жінка помітила знайому постать одразу. Сніг був настільки густим, що не можна було розгледіти нікого поруч…..Але вона розгледіла його і підійшла до нього першою.
Мовчки спостерігаючи за тим, як наближається Анна, він вловив себе на думці, що вона зовсім не змінилася за ці 25 років.Така ж недосяжна для нього, як у свої двадцять. Але зовсім не дівчинка….
Наблизившись впритул до чоловіка, жінка наче відтягувала час…….Час для їхнього майбутнього, а , може, для того, щоб згадати минуле і більше не повторити цих помилок?
- Я сьогодні обирала меню для нашої спільної вечері завтра. Виявилося, що твоя дружина не їсть рибу……..,- тихо розпочала Анна, наче у них більше не було тем для розмов.
- Я чекав твоєї відповіді 25 років!- ще тихіше промовив Анатолій.
- Ми вирішили із чоловіком, що завтрашня вечеря повинна об’єднати наші родини, адже зовсім незабаром наші діти одружаться.
- Чому? Чому ти мовчала?,- знову немовби не чуючи її безглуздих реплік, він продовжував:
- Невже тобі так було боляче?
- Дивно, але я….я…., - обернувшись від нього, жінка нарешті побачила його у повній красі.- Я так намагаюсь зберегти нашу сім’ю, але…але……мій чоловік не прикладає жодних зусиль!
- Ти нещаслива із ним?
- Це не має значеня,- поглянувши йому у вічі, вона знову відчула цю близькість,наче і не було цих двадцять п’ять років.
- Я щаслива! У мене є син.
- А ти? Ти щаслива, Анно?
Після короткотривалого мовчання тихо мовила:
- Тепер я найщасливіша у світі!
« Яка ж вона самотня, беззахисна, моя Аня? Хіба ж я можу не бути із нею у новорічну ніч?»
Із цими божевільними думками чоловік нахилився і ніжно поцілував її у губи. Жінка із таким відчаєм відповіла на його поцілунок, наче це її останній шанс на щастя…..
- Давай зникнемо,- запропонувала Анна, до кінця не розуміючи наслідків своїх дій,- хоча б на новорічну ніч зникнемо!
Міцно стиснувши її руку він лише промовчав.
Спускаючись у підземний перехід, до станції метро « Арсенальна», вони ні секунди не вагалися в тому,що могло б статися між ними сьогодні. Анна все продумала до дрібниць. Як тільки вони прибули на його квартиру, Анатолій вимкнув свій телефон і пообіцяв цю новорічну ніч присвятити лише їй. - Ми будемо разом з тобою…….назавжди! Тепер назавжди!
І знову цей голос із телевізора, що нагадував всім- всім, навіть найсамотнішим одинакам про те, що вже пора проводжати Старий 2011 рік- рік пухнастого білого кролика.
« До Нового року залишилося дві години!»
Ці слова привели до тями жінку.Відійшовши від Анатолія, який здавався їй в цей момент настільки своїм та водночас чужим….Згадуючи найкращі проведені миті із ним…..перші поцілунки, ночі, проведені разом.
« Він зовсім не змінився! Такий же приємний запах, такі ж слова, ті самі губи…..»
Забуваючи поступово про те, яка ж основна мета її приходу до нього, жінка віддавалась все більше своїм спогадам. Та раптово зупинившись, жінка подумала про те, що це зовсім не кінець.
- Це ж Новий рік все-таки,- промовляла вона тихо, коли він намагався знову її поцілувати.- Ми будем без шампанського?
- Все заради вас, моя чарівна леді,- мовив він і поспішив на кухню.
Дочекавшись, коли він зникне за дверима, жінка взяла його телефон і одразу ж знайшла у отриманих дзвінках свого чоловіка. Руки тремтіли, серце виривалося назовні, а розум тихо мовчав. Що вона робить і для чого? Це- помста! Всього лише помста. « Приїдь до мене за годину! Думаю, зараз саме час підписати договір! Навіщо чекати до завтра! Ось адреса- Арсенальна, 24, кв. 235.»
Коли з’явився щасливий Анатолій на порозі, Анна одразу щиро йому усміхнулась і взяла в руку поки що пустий келих.
Олена в напівтверезому стані наспівувала собі якусь передноворічну пісеньку і танцювала немов божевільна. Раптовий дзвінок у двері змусив її зупинитися!
« І хто б це міг бути?,- подумала дівчина,- кому ж я потрібна?» Дівчина ввімкнула ще гучніше музику і почала танцювати!
Якби це не була передноворічна ніч, то б від такого галасу давно б пожалілися сусіди. Але натомість продовжували дзвонити у двері. Дівчина нарешті підійшла до дверей і побачила там знайомі обличчя. Настя із Катею надзвонювали їй впродовж останніх п’ятнадцять хвилин. Підійшовши до дверей , вона запитала: - Хто там? - Алька, ти ж знаєш, хто це!Відкривай швидше!
Зовсім невдоволеною, Олена відкрила двері.
- Ну і?
- О…..подруго? Та ти набухалась в самотності?
- Нічого….я….не……..
- І що нам з тобою робити? ТИ нам тверезою потрібна!
- Навіщо я вам?,- ледве вимовила дівчина,- я нікому не потрібна! Нікому!
Притулившись всім своїм тілом до стіни, вона таким чином намагалась віднайти якусь опору, а замість того- стіна! Як завжди! Сльози не дозволяли говорити, дихати……..Хотілося рвати на собі волосся, битися голвою об стіну, шукаючи пояснення своєму душевному стану. Хотілося віднайти себе, бо вона таки втратила…..Вона втратила себе….. - Залиште мене всі у спокої,- мовила до подруг і побігла у вану. Схвильовані подруги за нею.
- Я- ніхто! Я…я…..Хто я? Хто? – дивлячись у дзеркало , вона не могла помітити там нікого, крім нещасної молодої дівчини, яка не належить нікому- ні йому, ні цьому світові, ні самій собі! Голосно схлипуючи, вона змушувала ще більше хвилюватись своїх подруг! - Алька, відкрий негайно! Чуєш нас?
- Будь ласка! Ми ж не змушуємо тебе іти з нами! Просто відкрий двері і все. Ми просто поговоримо!
-Тільки б не втратити себе! Та невже є що втрачати?
Із цими риторичним питанням для самої себе Олена відкрила двері і мовила:
- З наступаючим вас, дівчата! Що, йдемо сьогодні у « Форсаж?» Я впевнена, що у вас є для мене квиточок! Я хочу видовищ! Дракон любить видовища і я їх люблю!- голосно розсміявшись, вона змусила дівчат занепокоїтись.
- Аль, а може краще будемо вдома?- запропонувала раптово для самої себе Настя.
- Вдома? Щось я не впізнаю вас, дівчата! Я хочу хліба і видовищ! О, ще шампанське залишилося! То що поїхали?
- Але ти у цій сукні….- Катя поглянула на коротку сукню чорного кольору та не зовсім адекватний стан Олени із острахом.
- Сукня - та, що треба! Ходімо!
Впевнена в тому, що потрібно із ним зустрітися ще у 2011, вона якнайшвидше викликала таксі,щоб добратися до клубу « Форсаж».
Тільки при зустрічі дівчина може все зрозуміти і відпустити його. Але ж як відпустити? Він не тільки був для неї хлоцем, він був для неї найкращим другом! Коли вона важко захворіла рік тому, лише він був поруч, коли дівчина ніяк не могла впоратись із залицяльником із сусіднього під’їзду, він знову був поруч. У найкращі, найважчі моменти він був поруч, а не мама чи подруги! А як тепер? Невже отак просто все перекреслити і йти далі…
Подруги лише з острахом спостерігали за поведінкою дівчини.
« Просто поговорити, привітати її із наступаючим! Я ще встигну до дванадцятої!» Андрій мчав наче навіжений на своїй « Хонді», яку недавно придбав йому батько!
« Який же я ідіот!! Ми ж були друзями, справжніми друзями, а не просто хлопцем і дівчиною…. Треба повернути хоча б дружбу заради того, щоб повернути її!»
Тисячі думок, які ніяк не могли вилитися в одну-єдину істину- він не може бути із нею, бо ніколи не переступить через свого батька! Чи переступить? Не має значення! У нього є єдине бажання- бути із нею зараз , в цю мить, а все-решта- це такі нісенітниці! Зупинивши свою машину біля під’їзду, хлопець побіг щосили до її квартири. Дзвінок за дзвінком, 5 хвилин, 10, 15 і знову непорушна тишина! « Оленко, де ж ти? Де ж ти? Відкрий двері, прошу тебе! Відкрий! Я мушу тебе побачити..я……Так минуло сорок хвилин. Вже була 23.20. « До Нового року залишилося 40 хвилин!»- почув він із сусідньої квартири. Дзвінок Юлі був якраз вчасним.
- Сонечко,ти де?,- розпочала вона,- ми вже святкуємо без тебе!
- Я зараз під’їду!
« Я її вратив! Тепер назавжди !Ідіот, який же я ідіот?- сам не свій, він сів у машину і помчав до клубу.
Передноворічний настрій, адреналін, який вирує у крові кожного у новорічну ніч, не можна порівняти ні з чим. Це чи не найбльший пік найбожевільніших, необдуманих вчинків, відкриття найпотаємніших таємниць., найтаємніших бажань…….Анна це розуміла як ніхто. Найпотаємніші частинки її душі відгукнулися на пестощі «її вічного першого кохання!» Та вона не відчувала щастя…….Вперше за 25 років жінка зрадила своєму чоловікові і почувалася такою нещасною як ніколи….Прикриваючи своє оголене тіло під простирадлом, вона уявляла якою ж буде реакція її чоловіка. Чомусь це її розважало. Аж надто розважало. Вставши із ліжка, жінка вирішила хоча б до появи чоловіка одягнутися, та Анатолій заперечив.
- Ні, кохана,- сказав він з такою щирістю в голосі, що жінці на якусь мить стало його жаль,- я хочу, що ти була у моїй сорочці.
Дивлячись на себе у дзеркалі у його синій сорочці, аж тепер жінка зрозуміла:
« Тепер я не належу нікому! Я належу сама собі!»
Дзвінок у двері збентежив Анатолія, та Анна його заспокоїла.
- Це, мабуть, Дід Мороз!
Чоловік був настільки спантеличений, щасливий, що навіть не поглянув у вічко, хто б це міг бути. А коли відкрив двері, то застиг на місці! - Краще б це був Дід Мороз!- промовив він зовсім тихо.
- Доброго вечора,- Із наступаючим вас! До Нового року залишилося зовсім мало часу……… і я здивований, що ви захотіли договір підписати саме зараз………
- Доброго…..а……..
Якби хтось їй мовив тиждень тому, що вона піде на цей божевільний……..ні……швидше за все відчайдушний крок, вона б страшенно здивувалась..Але, мабуь, подумала таки, що це можливо! Адже в цьому світі все можлив! Ось тепер вона вільна, належить собі! Із високо піднятою головою, як наче вона не була одягнена у короткій рубашці її « першого кохання» та не виглядала настільки беззахисною, вона розуміла, що це- кінець! - Доброго вечора, коханий! А ми з Анатолієм Григоровичем засвяткувались без тебе!
Яка ж презирлива усмішка була у неї, коли вона це промовляла! І як же їй було добре в цю мить!Легким помахом руки жінка відкинула прядь волосся набік та сміливо поглянула на обох чоловіків. Кажуть, мовчання- дорожче за будь - які слова. Отак……особливо зараз!

- Може, зайдеш? Вип`єш із нами шампанського? – продовжувала грати Анна.
- А….-так не мовивши ні слова, чоловік увійшов на квартиру і попрямував вслід за Анною на кухню, а Анатолій і надалі стояв мов вкопаний , абсолютно не розуміючи, що тут зараз відбувається!
- Дружинонько,- розпочав він врешті із її добре знайомою іронією,- а ти не така правильна як я думав! І давно ти з ним спиш?
- Вже 25 років……- розпочала вона,- 25 ми разом, а що ми маємо?
- О…..то ти з ним спиш і ще мене винним робиш? Сукааааааааа!- він підійшов і вдарив її по обличчю. ,- Шалава, шлюха!!!!
- Перестань…….,- втрутився розлючений Анатолій,- не смій підіймати на неї руку!

Могла б розпочатися бійка, та от Петру це було зовсім не на руку, адже бізнес….бізнес………бізнес! Він знову увімкнув свій постійний режим « Сраколиза» і розпочав:
- Анатолій, я думаю, що ми все-таки повинні підписати договір, якщо ми зустрілись!
- Який нахер договір? Ти що, ідіот?
- Але ж ви мені відправляли смс…….
- Я не відправляв!- заперечив Анатолій і одразу ж підійшов до Анни, щоб обійняти її. Та вона відсторонилася!
Чоловіки поглянули на усміхнену жінку.
- Чому ви так дивитесь на мене? Так, це я відправила. І відправлю ще сотні разів, якщо треба буде!
Залякані! Вони були залякані! Чи то їй просто так здалося? Не зважаючи на стан шоку, в якому перебували конкуренти, що в майбутньому мали б стати родичами, партнерами по бізнесу, і нічого не розуміли, жінка не могла тепре мовчати.Вона тепер не могла точно….Що ж це було? Просто відлік часу……до її безумства………Очевидно, що так. І нарешті – фраза, яка переконала її в тому, що вона таки правильно вчинила.
- А я тебе таки недооцінював! –, промовив її законний чоловік, і поспішив до дверей! Все було і так сказано.
- Але навіщо ти це зробила, Анно? Навіщо? –, запитав її Анатолій, коли вони залишилися удвох.
- ТИ питаєш, навіщо? Навіщо? Навіщо? –, не контролюючи себе, жінка підійшла до чоловіка і почала бити його у груди, –та я….я….ненавиджу тебе! Яке ти мав право вирішити за мене, що я повинна належати іншому! Чи належати тобі! Ти знаєш,за двадцять п`ять років біль не стих! Він ніколи не стихне! Ти покинув мене, покинув……, - , нарешті дала волю слабкості жінка і голосно заридала… - Прости мені…….прости………
Та заспокоївшись, жінка відсоторонилась від нього і мовила:
- Ніколи! Все в минулому!Ти, чуєш мене, ти в минулому! Ви- всі в минулому!
Вбила……себе чи його? чи іншого його……..Мабуть, таки себе! Але не повністю……..Ту частинку, яка мала б залишитися тут…..Накинула свій плащ, шарф, який був подарований її сином і попрямувала до вокзалу:
- Тепер я вільна! Вільна!
Повз неї були юрби людей, які сміялися, грали у сніжки, раділи приходу Нового року!
Вона ж,як тільки останній раз вдарили куранти, стояла посеред площі і повторювала сама до себе:
- Все закінчилося! Все…..все…….
Та, мабуть, у неї все закінчилося для того, щоб розпочатися знову.
Ще пару хвилин, пару секунд, і буде Новий рік! Новий рік! 2012!!!!Такий очікуваний! Бажання хай всі збудуться, образи залишаться у минулому році, а наступний рік принесе масу нових вражень, принесе надію, віру..віру у краще! Як же не вистачало віри Олені? Як їй хтілося підійти до Андрія і сказати, що « вона не зможе без нього! Хай це буде принизливо для неї!» Аби тільки його побачити тут.Він має бути тут… Оглядаючи все навколо, дівчина його не бачила. «Ну де ж він?»
Начебто зовсім випадково направляючись туди, де постійно тусувався він зі своєю компанію, дівчина все ж надіялась, а куранти били, били своє невимовно кляте 12!!!!!!!!!!!!!
- 5,4,3,2,1…………Ура!!!!!!!!!!!!З Новим 2012, тебе, Оленко!
Щаслві подруги вітали одна одну і залпом пили шампанське. Музика звучала у клубі, здавалося б, ще набагато голосніше як завжди. Якісь незнайомі хлопці підійшли до дівчат і почали їх щиро віатати та пропонували відпочивати разом. Дівчата кокетливо посміхалися і вже начебто погоджувались…..Тільки Олена очима все шукала його…… « Не може бути, щоб його не було тут зараз? Невже він справді назавжди зникне із мого життя?»
Та неподалік дівчина розгледіла Юлію, яка в паніці вимовляла щось незрозуміле:
- Я не знаю..не знаю, де він може, Коля? У нього вимкнений теефон і….взагалі……..там аварія поблизу……….я..мені страшно за нього!
Несподівана паніка його друзів змусила налякати Олену.І це відчуття……відчуття, яке переслідувало її цілий день……..Ми не разом…..ми ніколи не будемо разом…….Все ж так просто, якщо тільки……Не може бути якщо?»
Дівчина спостерігала за його компанією і почула найжахливіше…….Ні,ні,ні!!!!!!!!Їй просто почулося……Але що ж це за аварія? Що ж це за……????
Не розуміючи до кінця розсудливості своїх дій, вона поспішила на подвір`я.
- Алька, ти куди? Алька, що сталося?- намагалась її зупинити напівп`яна подруга Катя.
- Там…….Андрій……..я….мені треба бігти…..
Вибігла на подвір`я і поспішила до того місця, де було бгато людей……Знесилена, вона відчайдушно усіх розштовхувала, та коли прибула до самого місця ДТП, його там не було. Лише його машина……Не відчуваючи землі під ногами, дівчина так і приземлилася на сніг….. Цього не може бути…….Вщент розбита Хонда лякала усіх «глядачів цього Новорічного видовища», а дівчина лиш сиділа там, не відчуваючи ані холоду, ані мокрого снігу, який покривав її тремтливе тіло…..Лише сльози…і схлипування….. « Тільки б не втратити…..не втратити!Що ж втрачати? Якщо я втратила….втратила……..
За двадцять хвилин до ДТП Андрій мчав щосили, аби тільки встигнути до дванадцятої у клуб. Він знав, що Олена буде там. Саме там! Вони ж мали святкувати Новий рік у « Форсажі!»
Майже біля самого клубу він не помітив, як пішохідку переходить старша жінка. І як тільки він хотів пригальмувати,одразу ж його машину снігом знесло на узбіччя і зупинило біля самого мосту.Пару метрів, і від цієї машини нічого не залишилося б……Він би не залишився живим.Але , на щастя, новорічні дива бувають.До вибуху машини він зміг її залишити . Та от тільки була не сила боротись із сильним ударом, і він вратив свідомість. Коли прийшов до тями, то перше, що він побачив перед собою- це залишки нещодавно подарованої батьком Хонди. Та потрібно було іти.Головне- не втратити свідомість знову. Хлопець підвівся і ледве поплентався до натовпу……І там була вона..сиділа, немовби божевільна біля його машини і просто спостерігала.Він розумів- вона шукала його. Подруги намагалися підвести її із снігу, хотіли одягнути її куртку, та тій було байдуже.
- Ще ж нічого неясно, Олена!- намагалась її заспокоїти Настя.- Можливо, він ще живий?
- Що ти таке говориШ? Звичайно, що він живий!- продовжувала Катя.
Через декілька хвилин дівчина почула те, про що найбільше просила Господа за останні 10 хвилин!
- Він живий.живий.живий!
Підняла очі і побачила перед собою знайому постать! Андрій намагався ступити один крок, другий, то йому це не вдавалося…..І тоді він зупинився……лиш для того, що вона підійшла до ньго… Олена забула про все і побігла до нього, немовби востаннє……Немовби від цього залежалоїї подальше життя.
-

- Я не хочу втрачати тебе……..бо тоді….тоді я помру!
- Ти не помреш! Бо я тобі цього не дозволю!

Сльози, відчай, образи, нненависть, помста..Кохання, щастя, дружба, подружня вірність, щирість у стосунках і бажання…….Бажання, які збуваються у Новорічну ніч! Ті бажання, які повинні змінити наше життя……Там, де любов, завжди поруч завжди буде ненависть і помста.Вони допомагають по-справжньому любити.Там, де є втрати, завжди буде нове життя. А там, де є бажання, завжди буде любов! От таке замкнене коло нашого існування……