Поэзия
Тертычная Виктория
Якось зустрілись на однім путі,
Йдучи по шляхах людської свідомості,
Два види болю:
Біль тіла та біль душі.
Перша - пихата та поважна
Все вихвалялась як людині робить страшно,
А інша - сором'язлива та мовчазна
Але ціну собі добре зна.
"Якщо прийду я до людини,
То з розуму її я звожу щохвилини.
Зі мною вона забуде день, коли в останнє посміхалась..." -
Біль тіла без перестану вихвалялась.
Та біль душі пішла геть, не вронивши ані слова,
Не поважає вона оті пусті розмови,
Бо впевнена - людина добре знає
Що після візиту болю до її душі буває.
Бо знала, що може настати така мить,
Коли людині вже не буде можливим більш терпіть,
Її пронизливий до того розум стогін,
Що виникає бажання припинити його в мить,
Тим самим, своє людське життя на цьому світі зупинить…
Как странно...
Печально...
Реально...
Когда человек говорит "Я люблю."
Когда с его уст звучит "За тебя я умру,
И возможно в порыве безумства за тебя я способен убить."
И он же способен к утру разлюбить.
Когда "Я люблю" не слышишь в ответ.
Когда "Умру" говорит целый Свет.
Когда убивают за какой-то пустяк.
Когда выглядит Жизнь как заношенный фрак.
"Я люблю" ты услышишь однажды.
И умрёт в своё время каждый.
И каждый из нас хоть раз убивал,
Когда на "Люблю" в ответ глупо молчал.
Коли в думках щебечуть пташині голоси,
То є ознаки щирого кохання.
Коли зрання, тільки відкривши очі,
І кожний день відчути аромат твого волосся,
Моє життя, то є моя любов до тебе.
Коли не знаєш більшої краси,
Ніж ті очі милі, лагідні твої,
Ніж погляд твій, що яскравіший від ранкової зорі.
То є моє тобі зізнання,
У величі й красі моїх чуттів,
У не можливості буття без тебе днів.
Після такої довгої без тебе ночі,
Я радості своєї не перейму,
Що тебе я знову бачу на яву.
Почути мови твоєї відголося,
Відчути палких обіймів відчуття -
То все ні що інше, як моє життя.
Її життя безкрає немов небо,
І навіть , коли почути мого серця останній стук,
Її ніколи не стихне ніжний звук.
(W.)
Що треба нам в житті робити?
Яка відповідь на те питання?
Та весь світ нам не збудити,
На все це відповідь я не чекаю...
Чи то мить буття ловити,
чи то без волі все зносити,
доки не стане сил тягти?
Будити всіх та ще і зрання...
аби усе життя не спали,
а хоч інколи чогось бажали?
якщо вони не хочуть жити,
а хочуть просто їсти й пити
на перевагу ніж у вільному стрибку летіти...
Я й так усе те знаю....
що треба, а що ні.
Та все ж хотілося б мені
аби найближчі люди нам
усе те, хоча б читали по слогам,
хоч інколи нас чули, розуміли
та вільно... вільно жили...
(W.Виктория Тертычная)
Господи, прости меня за все мои ошибки!
Прости меня, за простоту мою, наивность,
Прошу тебя, дать силу мне и волю,
Вселенная, ты часть Господня!
За то то не была тебе верна!
Прости меня за все мои улыбки,
Которые искрились на все твои слова.
Прошу прости, мою настойчивость , излишнюю активность.
Ведь сложно иногда понять свою неправоту,
Когда чувства в себе держать невмоготу.
Что бы когда рану посыпают солью,
Достойно выстоять и не упасть в своих глазах,
Что бы пройти всю жизненную грязь.
Перед тобой я также не менее виновна!
Обращение мое к тебе без словно,
Если душа моя тебе угодна
Прошу прости, за слабости мои,
И прошу, в них близких мне людей ты не вини,
Прошу тебя,позволь мне искренне любить опять,
Я очень хочу жить,
А не существовать!
(W. Тертычная Виктория)
Сегодня, мы за руку с тобой держась
Там свежий ветер неуклюже пролетал
Вдоль моря теплого ходили.
И волны сквозь камушки к ногам крадясь
Водой соленой их мочили.
Он нежно волосы слегка с тобою нам трепал.
И солнце там улыбки нам грело вдалеке,
Жаль только, что это было всё в глубоком сне…
tertychnaya.viktoria@yandex.ru
